Напередодні парламентських виборів претенденти на місця під куполом і за сумісництвом депутати Верховної Ради VI скликання переконують нас із Вами у необхідності віддати свій голос за них. Мовляв, саме вони забезпечать дотримання прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією України. Такі обіцянки сипляться на українців з екранів телевізорів, газетних шпальт, білбордів та сіті-лайтів.
Теоретично, можна було би повірити усім цим обіцянкам, якщо не знати антинародних та небезпечних для майбутнього країни рішень, проголосованих парламентською більшістю впродовж останніх декількох місяців своєї каденції. Більше того, винахідливість деяких депутатів сягнула апогею, коли вони почали прикривати свої дії нібито вимогами Європейського Союзу.
Це ноу-хау парламентської більшості, такий собі тренд передвиборчого політичного сезону – протягувати закони, що обмежують права українців, та ще й спекулювати при цьому нормами міжнародного права та рішеннями Європейського Союзу.
За прикладами далеко ходити не доводиться. Чого тільки вартий сумнозвісний Закон «Про засади державної мовної політики», що запроваджує дискримінаційні щодо державної мови норми. Автори документа цинічно спекулювали нормами Європейської Хартії національних мов та мов меншин, вириваючи з контексту лише окремі положення Хартії, які їх влаштовували, і відверто ігнорували ті норми, що ніяк не вписувалися в їхнє власне бачення мовних проблем.
За таким самим принципом приймався не менш одіозний Закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», більше відомий широкому загалові як закон про біометричні паспорти. Знову ж таки ініціатори прийняття цього документа апелювали до вимог Європейського Союзу. Адже наявність біометричних даних у закордонних паспортах є однією з умов можливого запровадження Євросоюзом безвізового режиму з Україною.
За бажання можна вбачати в таких діях турботу про пересічного українця, однак при цьому варто пам’ятати, що, по-перше, ніхто і ніколи не гарантував нам вільного пересування Європою навіть за наявності такого паспорта, а по-друге, вимоги ЄС стосуються винятково закордонних паспортів, але аж ніяк не внутрішніх паспортів і, тим більше, не водійських посвідчень. Та ще й закордонний паспорт з біометричними даними не буде гарантією безвізового режиму. Адже сьогодні серед масиву персональних даних (часто конфіденційного характеру), які вимагають іноземні посольства від українських пошукачів Шенгенської візи, чільне місце займають не докази того, що Ви саме той чи та за кого себе видаєте, а підтвердження Вашої фінансової спроможності. Тож перспектива бачити на своїх теренах (на цілком законних підставах!) сотні тисяч українців, бідних за євростандартами, зате із біометричними паспортами, навряд чи потішить міграційні служби країн ЄС.
Але ще раз підкреслю, що корінь проблеми – не в закордонному паспорті, а розмови про необхідність цього закону задля запровадження безвізового режиму є лише приводом для добре завуальованих намірів запровадити тотальний контроль над українцями всередині держави. Адже законом про біометричні паспорти впроваджено включення біометричних даних до низки внутрішніх документів, до яких Євросоюз ніколи не мав і не може мати жодних запитань.
Було б помилкою пояснювати біометричні новації лише прагненням лобістів забезпечити надійне джерело прибутків організаціям і підприємствам, що оформлюють та виготовляють документи. Хоча цілком очевидно, що для них це справжній «Клондайк», адже витрати українців, пов’язані із одержанням і переоформленням паспортів, водійських посвідчень та різноманітних довідок відповідно до вимог нового закону, зростуть на порядок.
Та значно важливіше, що крізь призму такого закону кожен громадянин розглядається як потенційний злочинець, чиї відбитки пальців обов’язково мусять бути у базах даних відповідних органів. А величезний масив біометричних даних кожного з нас опиниться у повному розпорядженні держави, яка мала б існувати для людини, а не навпаки. Та ще й перелік таких відомостей визначається не законом, а підзаконними актами. Це означає, що такий перелік буде затверджуватись фактично одноосібно без врахування думки громадськості.
Ще один наступ на права українців – Закон «Про врегулювання випуску та використання електронних грошей». Цей документ з-поміж всього іншого надає Нацбанку право встановлювати межі розрахунків готівковими грошима, фактично примушуючи громадян до використання електронних платіжних засобів.
Минулого року той таки Нацбанк повернув до життя припалу пилом власну інструкцію двадцятирічної давності, що зобов’язує посвідчувати особу під час здійснення операцій купівлі-продажу готівкової валюти. А урядовими і парламентськими коридорами блукає ініціатива реєстрації персональних даних громадян під час купівлі SIM-карток і мобільних телефонів.
Який зв'язок між біометричними документами, кредитками і мобільними телефонами? Зв'язок електронний. Запровадження усього комплексу згаданих новацій створить можливості постійного контролю за громадянами, насамперед за законослухняними. Купівля товарів і валют, укладання угод, шляхи пересування всередині країни і за її межами, місцезнаходження людини можуть легко фіксуватися електронними засобами. Таке стеження необов’язково буде належно санкціонованим. А вислів «під ковпаком» віддзеркалюватиме не сюжетні перипетії шпигунських фільмів, а реалії повсякденного життя українців.
Ось такі тенденції вимальовує календарна осінь, що збіглася з політичною осінню Верховної Ради VI скликання. Є побоювання, що наступна політична зима може бути довгою і суворою...
